Меню сайту
Форма входу
Друзі сайту
Географ.at.ua
Ю́рій Фе́дорович Лися́нський
(13 серпня 1773, Ніжин — † 6 березня 1837, Петербург)


Коротко:

Мореплавець українського роду на російській службі, капітан 1-го рангу (1809)
Походив із давнього козацького роду. Народився у родині священника ніжинської церкви святого Іоанна Богослова.
1793-1800 - на стажуванні в Англії.
У першій навколосвітній російській експедиції під загальним проводом Йогана Крузенштерна (1803-1806) командував судном «Нева». Відкрив один із Гавайських островів, який назвав своїм ім'ям (Острів Лисянського), та острови в архіпелазі Александра.
Першим описав Гаваї у книзі «Мандрівка навколо світу…», яку видав 1812 своїм коштом, оскільки була написана українським варіантом церковнослов'янської мови (англійською вийшла 1914, а російською — 1947).
Склав перший словник гавайської мови.

Докладно:

Юрій Федорович Лисянський (1773-1837) народився 2 серпня 1773 р. у родині ніжинського протоієрея, родом з містечка Лисянки. Ніжин у ті часи був торгівельною столицею Лівобережної України, славився ярмарками та неповторними різносолами візантійської кухні, яку завезла до наших країв численна ніжинська грецька громада. Іменем заможного ніжинського купця Рибальського з тих часів і донині називається вуличка на престижному київському Печерську ! Батько Юрія, походженням зі старого козацького роду, у 1783 р. одержав дворянську грамоту, завдяки чому відправив у Петербург, до Морського кадетського корпусу, двох синів: старшого Ананія та молодшого Юрія.

У 1786 р. почалася війна зі Швецією, відтак юних гардемаринів було достроково випущено на флот. Юрій Лисянський, другим за списком скінчивши курс, ледь не у віці 13 років був призначений на 32-гарматний фрегат "Подражислав". Водночас з товаришем по навчанню, німцем за походженням Адамом Крузенштерном, отримав бойове хрещення у морській битві при острові Готланд та ще кількох боях. У 16 років Юрій одержав звання мічмана, а у 20 - лейтенанта, і у числі 16 кращих офіцерів був направлений для проходження морської практики до англійського флоту. Приймав участь у боях проти революційної Франції, де відзначився і був контужений. Воював з піратами у водах Північної Америки, подорожував по США, спілкувався з президентом Джорджем Вашінгтоном, побував у Вест-Індії, супроводжував англійські каравани біля берегів Південної Африки та Індії, де відвідав Мадрас і Бомбей. Збирався у подорож до Австралії, та у 1797 р. був відкликаний до Росії, де одержав чин капітан-лейтенанта і командування фрегатом. У 1802 р., за участь у 16 морських кампаніях та двох великих битвах був нагороджений Георгіївським хрестом IV ступеня.

У ті часи російські першопрохідці освоювали береги північної частини Тихого океану, колонізували американське узбережжя, намагались налагодити стосунки з Японією. В 1799 р., для господарювання у Російській Америці та прилеглих землях і морях, було створено торговельне об'єднання під назвою "Російсько-американська компанія". Крузенштерн став керівником морської експедиції з Петербургу до Аляски, і запросив у поміч свого друга Лисянського, характеризуючи його як "человека беспристрастного, послушного, усердного к общей пользе... имевшего как о морях, по коим нам плыть надлежало, так и о морской астрономии в нынешнем усовершенствованном ее состоянии достаточные познания".

Морське міністерство відрядило Лисянського до Англії для закупівлі кораблів, придатних у далеке плавання. За них було заплачено 17 тис. ф. ст., і ще 5 тис. за ремонт. Пізніше виявилось, що придбання було невдале, якість суден полишала бажати значно кращого. У перші ж місяці вони знов потребували серйозного ремонту, що спричинило суттєві затримки. Відтак, згодом подібні кораблі вже будувались у Росії.

Порушивши усталену на той час практику, капітани комплектували команди добровольцями, прагнучи забезпечити тривалу, важку й складну подорож колективом однодумців. Немало учасників плавання вписали золоті рядки до історії мореплавства. Між тим, на експедицію було покладене завдання доставити у Японію дипломатичну місію, очолювану Миколою Рєзановим. Тим самим, якому присвячено відому оперу Юнона и Авось. Важко сказати, хто в тому більше винен, але історія славетної мандрівки затьмарена запеклим конфліктом високопосадовця з моряками.

Збираючись у далеку путь, Лисянський міг помітити перше видання Енеїди Івана Котляревського, де гумористично переосмислювались пригоди легендарних мореплавців. На Балтиці першим відомим капітаном із наших земляків був билинний Добриня з Коростеня. Від 970 р. він зі своїм юним племінником, князем Володимиром Святославичем очолив Новгородську землю, і не раз бився з балтійськими піратами.

Згадуючи морські походи давніх русичів (1, 2), не слід забувати також історію козацького флоту (+), започатковану 1492-го року. Між тим, восени 1803 р. помер у таємному соловецькому засланні останній запорізький кошовий отаман Петро Калнишевський.

Довкола світу

7 серпня 1803 р. з Кронштадта у незвідану путь вирушили два шлюпи: Надія під командуванням Крузенштерна (3 щогли, 16 гармат, водотонажність 450 т, екіпаж 75 чол.), та "Нева", якою командував Лисянський (2 щогли, 14 гармат, 370 т, 52 чол.). Від самого початку регулярно велись метеорологічні, гідрографічні спостереження, збір та систематизація різноманітних географічних відомостей.

Через 10 днів прибули до Копенгагена, потім пройшли Ла-Манш, Азорські острови. Плавання до Бразилії тривало майже два нелегких місяці. Мучила спека; штиль змінювався бурями, які, за висловом Крузенштерна, міг змалювати би хіба що поет (адже славетний феодосійський мариніст Айвазовський тоді ще й не народився). 14 листопада кораблі під андріївським стягом вперше перетнули екватор. Місячну затримку на бразильському острові Святої Катерини спричинила необхідність заміни щогл "Неви", які дали тріщини: для цього довелось знайти у лісі, спиляти і обтесати підходящі дерева.

Нарешті 24 січня 1804 р. лягли на курс до мису Горн. 14 лютого у холодних водах поблизу Вогненної Землі розбушувався шторм, який тривав три доби. 20 лютого хорошим десятивузловим ходом кораблі вийшли у Тихий океан, проте вже наступного дня загубили один одного у тумані.

Згідно плану, 3 квітня "Нева" прийшла на острів Паски, відомий, зокрема, таємничими ідолами висотою до 12 м, витесаними з вулканічної пемзи. В тривожному очікуванні супутників, Лисянський склав опис дивовижного краю, уточнюючи праці славетних попередників: Лаперуза, Кука та інших. За тиждень рушили до Маркізських островів, де 29 квітня з полегшенням віднайшли загублену місяць тому "Надію". Через тиждень рушили курсом на Гаваї, дорогою продовжуючи географічні дослідження. 13 травня кораблі знов перетнули екватор, повернувшись, слідом за сонцем, до північної півкулі.


Від Гаваїв їх шляхи розійшлися: незвіданими водами Крузенштерн повів "Надію" з дипломатичною місією до Нагасакі, куди прибули 27 вересня 1804 р. А 5 квітня 1895 р., по завершенні невдалих переговорів, рушили на північ, обстежуючи узбережжя Японії, Кореї, Сахаліну, Куріл, Камчатки.

Тим часом, Лисянський здійснив докладний опис Гавайських островів, які російська влада намагалася захопити. І ось нарешті курс був просто на Російську Америку: 1 липня 1804 р. прибули до острова Кадьяк. Рік перебування Лисянського на Алясці був надзвичайно напруженим. Розпочався він з участі у боях з місцевими індійськими племенами, із заснування фортеці Ново-Архангельськ на о. Сітка (нині о.Баранова). Як зазвичай, було складено точні й докладні описи, довідники та колекції щодо цього регіону. Нарешті, у серпні 1805 р., новим незвіданим шляхом, "Нева" рушила до Кантону (Макао), де було призначена зустріч з "Надією". Прибули туди 22 листопада, зробивши дорогою ще кілька відкриттів і знову втрапивши у жахливий шторм.

За два місяці перебування у Китаї мореплавці вигідно реалізували вантаж аляскинського хутра та придбали місцеві товари, зібрали велику кількість відомостей. Чи знав Лисянський про неймовірні подорожі до Південно-Східної Азії ніжинського купця Миколи Челобитчикова, за кілька десятиліть тому?

Нарешті, у лютому 1806 р. лягли на курс додому. Попереду були численні моря, Індійський та Атлантичний океани. Проминули Індонезію, де через десять років станеться одне з найбільших у історії людства виверження вулкана. Дорогою кораблі не раз долали шторми та інші незгоди далекого плавання. У середині квітня, біля південного краю Африки вони знов загубили один одного у тумані.

Для зустрічі було призначено о. Святої Олени. І саме там, де згодом скінчить свої дні Наполеон, Крузенштерн дізнався про початок російсько-французької війни. Відтак, з обережності, він вирішив обігнути Британські острови довшим, зате безпечнішим західним шляхом. Лисянський же, на підході до місця домовленої зустрічі, вирішив поставити рекорд, перевершивши досягнення англійських мореплавців: прийти з Кантона до Англії без жодної зупинки. 16 червня "Нева" увійшла на рейд Портсмута, після двотижневого перепочинку рушила далі, і 22 червня 1806 р. кинула якір на Кронштадському рейді. А ще за два тижні сюди прийшла й "Надія".

Після повернення

Організатор і начальник експедиції Крузенштерн став видатним флотським вченим і керівником, у 1809-1812 рр. державним рахунком опублікував 3-томний звіт про експедицію, який з роками було перекладено всіма європейськими мовами. З цієї праці почалась вітчизняна океанологія, а її автора було обрано членом ряду академій. Блискучим підсумком його наукової діяльності став фундаментальний "Атлас південних морів". 15 років Крузенштерн очолював свій рідний Морський кадетський корпус, вдосконаливши навчання і виховання. Крім того, він став натхненником і організатором ряду експедицій, зокрема до Антарктики, одним із засновників Російського географічного товариства. Пішовши у відставку в чині адмірала, останні роки прожив і похований у 1846 р. поблизу Таллінна.

Лисянський же, надзвичайно скромний, за визначенням самого Крузенштерна, був відтіснений на другий план. Найкоштовніший подарунок, у вигляді золотої шпаги, зробила йому команда "Неви", яку він без втрат провів через неймовірні випробування. Від держави ж він отримав чин капітана ІІ рангу, орден Святого Володимира ІІІ ступеня, премію та пожиттєвий пенсіон.

Ще кілька років він командував бойовими кораблями, отже було не до звітів про небачену мандрівку. До того ж, виявилось, що бойовий капітан "плаває" у грамоті, пересипаючи російську мову щиро українськими зворотами, доречними у "Енеїді", а не у службових паперах. Відтак, ображений кпинами адміралтейських чиновників, заради упорядкування безцінних дорожніх нотаток, Лисянський мусив у 1809 р. подати у відставку, в чині капітана І рангу. Видати свою працю та невеличкий атлас супровідних карт вдалося власним коштом лиш у 1812 р., а власноруч перекласти англійською і видати у Лондоні у 1814 р. Якість матеріалів понині викликає повагу і подив, а зібрані колекції стали гордістю Російського географічного товариства.

Тим часом у Ніжині було побудовано навчальний заклад нової імперської системи освіти - Гімназію вищих наук. Відвідавши рідне місто у 1824 р., Лисянський подарував свій атлас директору гімназії Івану Орлаю. Нині на центральній вулиці сусідують церква і будиночок протоієрея Федора Лисянського, пам'ятник його сину та студентська бібліотека з Музеєм рідкісної книги, де зберігається дарунок мореплавця. А зветься та вулиця Гоголівською, адже у 1821-1828 рр. в гімназії вчився Микола Яновський, який увійшов до світової літератури під прізвищем свого славетного прадіда, козацького гетьмана Остапа Гоголя.

Серед гімназійних товаришів Миколи Яновського-Гоголя був Григорій Макуха, рідний дядько майбутнього уславленого мандрівника та вченого-гуманіста Миколи Миклухо-Маклая. В його роду вважали, що Гоголь списав свого Тараса Бульбу з розповідей саме про їх предків. Наостанок згадаймо і ще одного вихідця з полтавського козацького роду, адмірала Василя Завойка, який у середині ХІХ ст. півтора десятка років мудро і хазяйновито правив Камчаткою. А скільки ще ми не знаємо імен наших земляків, розумом і руками яких освоювались далекі незвідані світи!

Помер Юрій Лисянський 22 лютого 1837 р. в Санкт-Петербурзі, і похований у Олександро-Невскій лаврі. На його могилі викарбувано епітафію, складену ним самим: Прохожий, не тужи о томъ,
                  Кто кинул якорь здесь
                         Он взял съ собою паруса,
                                         Под коими взлетит въ предъл небес



Copyright ПСГ © 2008-2017