Меню сайту
Форма входу
Друзі сайту
Географ.at.ua
Воблий Костянтин Григорович
(27.V.1876 — 12.IX.1947)


Коротко:

Український вчений-економіст; член ВУАН, доктор політичної економії та статистики, професор Київського університету; віце-президент АН УРСР, директор Інституту економіки; 1945-47 член Держплану УРСР; праці з економічної географії, зокрема, розвитку продуктивних сил (цукрової промисловості); монографії та підручники з економічної географії.

Народився в Царичанці Кобеляцького пов. Полтавської губернії, в сім'ї сільського священика. В 1904 закінчив юридичний факультет Варшавського університету. З 1906 — приват-доцент політекономії і статистики Київського університету, пізніше — проф. Київ, комерційного інституту. На працях В. дореволюційного періоду позначився вплив буржуазної політекономії. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції В. розгорнув велику н.-д. роботу в системі Академії наук УРСР, віце-президентом якої він був у 1028 — ЗО, директором Інституту економіки — 1943 — 47; проводив педагогічну і громадську діяльність. Завідував кафедрою економічної географії КДУ; був членом Держплану УРСР (а 1945). В радянський період В. в основному вивчав проблеми розвитку продуктивних сил України, зокрема роз витку цукробурякової промисловості, комплексного ОСВОСНШІ Великого Дніпра; одночасно В. займався питаннями економічної географії УРСР в цілому (створив перший рад. підручник), географічного районування, а також питаннями організації праці науковців. В. — автор багатьох наукових праць. Нагороджений орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора .

Докладно:

К.Г.Воблий народився 15 (27 за н. ст.) травня 1876 р. в мальовничому і славному своєю історією селі Царичанці тоді Полтавської губернії. Його батько був сільським священиком, котрий помер, коли сину виповнився всього один рік. Вдова з 5-ма дітьми мусила шукати засобів для існування, наймаючись у господарства заможніших односельців. Матеріально допомагали два дядьки по батькові – земські лікарі.

Найчастіше діти священиків здобували освіту в духовних навчальних закладах, що підтверджує і приклад Костянтина Воблого. Його освітній шлях – бурса, семінарія, духовна академія. Як зазначав пізніше академік К.Г.Воблий в автобіографії, дитинство він провів на Орілі, між Царичанкою і Китайгородом, там "були закладені любов до природи, розуміння краси і чарівності українського ландшафту, вміння спостерігати явища природи, любов до світу птахів і тварин”. А великі здібності, прекрасна пам’ять, пристрасть до книги вже у дитячому віці подавали надії на незвичайне майбутнє хлопчика. Його родичі згадують, як іноді жартома говорили, що в нього на лобі написано ”професор”.

Ще навчаючись у Київській духовній академії, Костянтин Воблий став готуватися до вступу в Київський університет. Він належав до невеликої групи студентів академії, котрих там іменували "заблуждающимися философами” за їх прагнення до світської науки. Костянтин вирішив присвятити своє життя економічним наукам, які входили тоді до числа навчальних дисциплін юридичного факультету. Тому він звернувся до Міністра народної освіти Боголепова з клопотанням про дозвіл вступити до Київського університету, але воно не мало успіху. В той час семінаристам дозволялося вчитися лише в двох університетах імперії – Дерптському і Томському. Тому у 1900 р. К.Воблий після здачі іспитів став студентом юридичного факультету Дерптського університету. Проте вже через рік він перевівся до Варшавського університету, що пояснюється виключно матеріальними мотивами. Велике університетське місто, на відміну від Дерпту, давало здібному студентові широкі можливості для заробітку грошей написанням статей, заміток, рецензій у різні видання, як-то: "Журнал Міністерства народної освіти”, "Народне господарство”, "Вісник фінансів”, "Вісник Європи”, "Вісник права” тощо.

У 1904 р. зі званням кандидата права, з золотою медаллю за надрукований твір "Заатлантична експедиція, її причини і наслідки” К.Г.Воблий закінчив Варшавський університет і був залишений при кафедрі політичної економії для підготовки до професорського звання. Проте незабаром його науковий керівник помер, і молодий вчений вирішив перебратися до Києва. Після успішної здачі іспитів і читання двох вступних лекцій на звання приват-доцента, він став читати в Київському університеті курс політичної економії. У 1909 році К.Воблий захистив міністерську, а у 1911 р. – докторську дисертації (Третья профессионально-промысловая перепись в Германии. – Киев, 1911. – Т.1) і став ординарним професором по кафедрі статистики. Одночасно він читав лекції в Київському комерційному інституті (у 1917–1919 рр. був його директором) та на Вищих жіночих курсах. Якщо в магістерській дисертації він дослідив економіку Польщі кінця XVIII – початку XIX ст. і пов’язав її з розвитком польської економічної думки (що тоді не було зовсім вивчене в польській історіографії), то в докторській дисертації він вперше в Європі використав аналіз професійно-промислового перепису як метод пізнання народного господарства. Саме цим методом радянська статистична практика користувалася при організації перепису в 1920 р.

Восени 1918 р. виникла Українська Академія Наук на чолі з В.І.Вернадським, а вже в наступному році К.Г.Воблий був обраний її дійсним членом по кафедрі прикладної економіки. На початку 20-х років К.Г.Воблий очолював в АН обширну роботу по вивченню на основі даних залізничної статистики торгівлі Польщі і Росії до I імперіалістичної війни. Ці дослідження були прямо пов’язані з Україною. В процесі дослідження він встановив велику роль м. Лодзь в постачанні текстильних виробів в українські губернії. В ряді доповідей і статей він захищав необхідність розвитку на Україні текстильної промисловості. Зауважимо, що його думки з цього приводу спочатку були зустрінуті недовірливо, але пізніше отримали реалізацію, і вже перед війною тут існували нові центри текстильної промисловості.

На той час К.Г.Воблий був одним із провідних вчених-економістів. Академія Наук тяжко проходила період свого становлення – не тільки через матеріальні труднощі, але й через політичні причини, втручання влади в ті сфери діяльності Академії, котрі завжди вважалися прерогативою вчених. Наведемо лише один факт, котрий свідчить про тиск влади на Академію Наук і одночасно позитивно характеризує особистість нашого земляка.

У 1927 р. керівництво Наросвіти України, маючи завдання обільшовичити Академію Наук і взяти її під свій неусипний контроль, звернулося до Президії з пропозицією обрати академіками партійних діячів С.Ю.Семевського та О.Г.Шліхтера. Президія, виходячи з положень Статуту, доручила фахівцям прорецензувати опубліковані праці претендентів. Як пише колишня співробітниця Академії Наук, дружина академіка М.П.Василенка, відома дослідниця історії України і запорозької спадщини Н.Д.Полонська-Василенко в книзі "Українська Академія Наук: Нарис історії” (К., 1993), Президія доручила К.Г.Воблому розглянути твори О.Г.Шліхтера (професійного революціонера з 1891 р., активного діяча в період революцій 1905, 1917 рр., на той час наркома земельних справ УРСР, члена ВУЦВК). Безпартійний академік К.Г.Воблий дав негативну з наукової точки зору оцінку публікацій Шліхтера. За іронією долі, коли менш ніж через два роки комуніст Шліхтер не тільки став академіком, але й очолив III (Економічний) відділ Академії Наук, К.Г.Воблий був обраний членом президії відділу. Після реорганізації структури АН і утворення Соціально-економічного відділу, котрий очолював О.Г.Шліхтер (всі інші відділи також очолювали комуністи). К.Г.Воблий разом з істориком Д.І.Багалієм стали його заступниками.

У 1928 р. К.Г.Воблий був обраний віце-президентом Академії Наук. На той час він вже мав не одну сотню опублікованих наукових праць. Тільки в 20-і роки ним видані книги "Статистика (Пособие к лекциям)” (К., 1924. 6-е вид.), "Опыт истории свекло-сахарной промышленности СССР” (М., 1928. – Т.1). Він очолював так званий "історичний напрямок” економічної думки в Україні, сам написав і видав 3 томи з історії розвитку цукрової промисловості України, заохочував до історичних сюжетів інших вчених-економістів. Звернення до подібної тематики виявилося "шкідливим” в умовах, коли проти українських вчених і культурних діячів вже на повну потужність було розгорнуто партійно-державну кампанію боротьби. У березні-квітні 1930 р. відбувався гучний процес над членами Спілки Визволення України (СВУ), котру ніби-то очолював академік С.О.Єфремов. А в самій Академії Наук було організовано гостру дискусію з метою засудження "старої” Академії, відірваної від радянського будівництва. Вже згадана Н.Д.Полонська-Василенко пише з цього приводу так: "Різко виділяється на цьому тлі могильників старої Академії з її традиціями спокійний, як завжди, голос віце-президента ВУАН академіка К.Г.Воблого”. Мудрий, всесвітньо відомий академік говорив: "Академія Наук робила свою роботу, дуже цінну роботу, і її оцінить історія і суспільство. Звичайно, в нашій роботі – тих, хто працює в Академії давно – було дуже багато хиб і вад... але хто їх не має”. Це було сказано за три дні до оголошення суворого вироку членам СВУ (Всі вони у 1989 р. були реабілітовані за відсутністю складу злочину та відсутністю й самої організації СВУ). Подібні вчинки теж відносяться до поняття "мужність”. Але вони не залишаються без уваги владних структур.

У 1930 р. К.Г.Воблий вже не був віце-президентом, а наступного року в Академії Наук було розгорнуто дискусію "по критиці і самокритиці праць академіка К.Г.Воблого”. В складеній у 1948 р. "Автобіографії” К.Г.Воблий написав, що по закінченні цієї дискусії він "в порядку самокритики визнав непригодність того історичного методу, котрим користувався раніше, сприйняв діалектичний метод як єдиний метод наукового дослідження”. 4-й том його дослідження "Історія цукрово-бурякової промисловості на Україні” було викинуто з видавничого плану в числі багатьох інших репресованих на початку 30-х рр. видань.

Протягом 30-х рр. Костянтин Григорович в Академії Наук очолює Комісію для вивчення народного господарства України, керує семінаром з цієї ж проблематики, читає лекції у вузах Києва. Саме в цей період він захоплюється проблемою Великого Дніпра: публікує в різних газетах і часописах Києва, Москви, Мінська статті, виступає з доповідями, організовує весною 1933 р. Всесоюзну конференцію. До речі, одна з його статтей під заголовком "Великий Дніпро” опублікована в Дніпропетровській газеті "Зоря” (22 травня 1937 р.). В союзному журналі "Наша страна” (1937, №4) він опублікував великий географічний нарис "Вниз по Днепру”.

Ще однією сферою його наукового інтересу з урахуванням вимоги наближення науки до потреб соціалістичного виробництва було дослідження промислових будматеріалів, зокрема каменів для облицювання будівель. Вони використовувалися в монументальному будівництві Москви, Мінська, Києва, Харкова та інших міст. З цієї проблематики з’явилися його статті "Українські самоцвіти”, "Промислове використання самоцвітів України”, "Лабрадори УРСР і їх промислове використання” тощо.

Говорячи про наукові інтереси академіка К.Г.Воблого, згадаємо ще одну тему, котра була для нього своєрідним "хоббі”. Протягом 40 років він щорічно бував у Криму, любив його чарівну природу, мандрував пішки, на велосипеді, на конях, на автомобілі, досліджуючи цей неповторний з точки зору багатства природи край. Та й одружився він ще на останньому курсі університету на дочці народного учителя з Ялти. Тому і вважав за необхідне в автобіографії зазначити: "Украина и Крым – это две родные мне республики”.

У 1939 р. академік К.Г.Воблий очолив сектор економічної географії Інституту економіки АН УРСР і разом з групою молодих співробітників Інституту написав обширну працю з економічної географії України. Напередодні війни він закінчив багаторічну наукову працю під назвою "Организация труда научного работника (методика и техника)”, яка згодом двічі була перевидана. Зауважимо, що й інші його праці (підручники) неодноразово перевидавалися: "Статистика” – 6 видань; "Економічна географія України” – 5; "Політична економія” – 2; "Основи економії страхування” – 2.

Академік К.Г.Воблий брав участь за завданням Держплану у встановленні кордону Західної України (1939 р.). В роки війни 1941–1945 рр. перебував разом з академічною установою в евакуації (в Уфі), займаючись там дослідженням господарства Башкирії. З 1943 по 1947 р. К.Г.Воблий очолював Інститут економіки АН УРСР. Він опублікував більше тисячі праць, був удостоєний високого звання Заслуженого діяча науки УРСР, заслужено нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Костянтин Григорович Воблий завжди жив за порадою великого Гете: "Кожен повинен засвоїти яку-небудь добру звичку, завдяки котрій він міг би веселитися в дні радості, знаходити втіху в дні скорботи і печалі”. Для нього такими звичками були співи і музика. Він гарно співав баритоном, міг собі акомпанувати на роялі. Він любив живопис, зібрав невелику колекцію картин художників-передвижників. Він вів досить поміркований спосіб життя і не хворів до 65 років. Захворів він, перебуваючи в Уфі, малокрів’ям, котре й звело його у могилу 12 вересня 1947 року.

Царичанка має всі підстави пишатися своїм знаменитим земляком.



Copyright ПСГ © 2008-2017